Цими днями у Брюсселі відбувся міжнародний захід «Чотири роки опору», присвячений четвертій річниці повномасштабного вторгнення росії в Україну.
У стінах Європейських інституцій ми говорили мовою кіно, фактів і живих свідчень.
Ці дні були глибокими. Про памʼять.
Про тишу, в якій народжується справжнє розуміння.
Перед показом фільму «Ірпінь. До і після» я мала честь розповісти історію мого рідного міста- Героя Ірпеня. Місто, яке стало щитом Києва.
Місто, яке вистояло.
Місто, яке заплатило надзвичайно високу ціну за свободу.
Це була розповідь не лише про руйнування.
Це була розповідь про громаду. Про волонтерів. Про відважних людей, які залишилися допомагати під обстрілами. Про відновлення та стійкість.
У залі панувала абсолютна тиша.
Ми також показали знакові українські стрічки:
Кіборги
Маріуполь: хроніка пекла
Мирний-21
Маленькі люди, що розв’язали велику війну
Це фільми про незламність.Про вибір не зрадити.
Про ціну свободи. Про звичайних людей, які стали частиною великої історії.
Особисто мене вразив короткометражний фільм «Віддалені наслідки»– лише 10 хвилин.
Але це 10 хвилин, які важко витримати.
Бо війна не закінчується після вибухів. Вона залишається в людях. У психіці. У тиші після фронту.
Дякую Natalya Delieva за цей голос через культурну дипломатію, за правду, за підняту тему психічного здоровʼя.
Особливим моментом став виступ Лікар Дубровський, лікаря й військового, який пройшов бої за Авдіївку.
А після виступу вишикувалася черга за його книгою. І примірників не вистачило на всіх.
Зібралася повна зала. Кожен – зі своїм болем, розбитим серцем і історією, яку ми несемо світу.
І це не про кількість. Не про жалість.
Це про потребу чути й говорити правду.
Сьогодні війна триває.
Ми досі живемо без води, без світла.
Під щоденними обстрілами. У холоді.
Але ми живемо. Ми вистоїмо.
Бо ми тримаємося одне за одного.
Ми сильні- бо ми єдині.
Місто Герой Ірпінь -це не лише пам’ять про трагедію. Це символ витримки.
Символ громади, яка не погодилася зникнути.
Символ того, що навіть після тотальних руйнувань можна залишитися живими – не лише фізично, а й морально.
Світ повинен знати правду.
І саме тому ми маємо говорити.
Ми повинні звучати в кожному парламенті.
На всіх заходах. У кожному куточку світу.
Бо правда про Україну-це не лише про війну.
Це про гідність. Про свободу. Про право бути.
Поки ми говоримо-нас чують.
Поки нас чують – ми не самі.
А поки ми єдині – нас неможливо зламати.
Україна живе.
Україна відновлюється.
І ми переможемо.
Дякую Olga Koman,Катерина Настоящая за організацію та можливість долучитися до такого важливо заходу.
Україна починається з тебе
